Санька-Бешеный кролик! - детский журнал (на русском языке)


     
 


  Головна - Вхід - Меню - Зміст - Ви тут

 

Київська Русь

(11 сторінка)

НАЗАД

Зміст

Меню



Торгівля на Русі

А ось, до речі, чи знаєте ви, чим торгували на Русі?
В основному, на зовнішній ринок Русь вивозила зовсім неоцінені речі – хутра, а ще мед та віск.
Також довгі століття Русь вивозила на ринки Європи товари, що, як кажуть, були традиційними у її експорті – полотно, льняні та конопляні тканини, сало, ліс, шкіру.
Для чого тоді використовувалися ці товари? Що ж, давайте поглянемо.
Наприклад, льон та коноплі. Коноплі – це вітрила та канати, це – флот, а отже, й владарювання на морі.
Шкіра – це упряж та сідла, взуття та похідне спорядження.
Мед – необхідний та нічим незамінний у ту добу продукт.
Сало -… О, сало…
Але, вибачте. Сало, до речі, століттями, майже до недавнього часу використовувалося як єдине мастило, без якого не було промисловості. А ще салом смазували вітрила кораблів, уявляєте?
Ах, сало… Недарма ж ми так його любимо…
Але продовжимо нашу розповідь.
Вели торгівлю купці та так звані “гості”.
“Гостями” спочатку називалися лише чужоземці, а згодом й всі торговці, що торгували з іншими країнами.
Купцями ж називали торгівців, які вели торгівлю у межах країни.
Втім, згодом ці дві назви перемішалися.
Як сама торгівля, так і торгові люди були завжди під спеціальною охороною закону.
Так, наприклад, у випадку виникнення якогось конфлікту купцеві було достатньо лише присягнути, що б довести свою правоту, у той час як іншим людям для цього було потрібно декілька свідків.
Коли купець банкрутував не за своєю виною, закон брав його під свою опіку і не дозволяв кредиторам (тобто людям, яким цей купець був винен) деякий час розпродавати його майно, даючи таким чином купцеві можливість сплатити борг частинами.
Чужоземний купець мав до того ж ще й спеціальні привілеї.
Так, наприклад, коли йшов продаж майна за борги, то у першу чергу сплачувалися борги князю, потім чужоземним князям і лише після цього – місцевим.
Спочатку товари більше привозилися з чужини: із Візантії, з Німеччини, а також з країн східних.
І вже аж потім, на початку 16 століття, виникли різні союзи, які самі почали виробляти таку ж продукцію.
До речі, згадується, що у Києві на той час вже було багато таких ремісницьких союзів.
Ось так.

Юрій Довгорукий

За літописами, саме Юрій Довгорукий, сьомий син Володимира Мономаха, у 1147 році заснував Москву.
Своє прізвисько - Довгорукий - він отримав за намагання розширити свої теріторії і постійне втручання у південноруські справи (втім, чи дуже він тим відрізнявся від інших князів?).
У 20-х роках його батько, Володимир Мономах, закріпив за ним Ростово-Суздальські землі. Але після смерті Мономаха, коли між його нащадками почалася боротьба за княжий престол, Довгорукий взяв у неї найактивнішу участь. Одружений на дочці половецького хана Аепи, він охоче залучав половецькі орди для боротьби зі своїми родичами - князями.
У 1146 році київським князем став племінник Довгорукого - Ізяслав, проти якого Довгорукий почав вести нещадну війну. Кілька разів Довгорукий вибивав Ізяслава звідти, але кожного разу той знову заволодівав Києвом.
І лише після смерті Ізяслава у 1154 році збулася мрія Юрія Довгорукого - він нарешті сів на київський престол.
Помер Довгорукий 15 травня 1157 році і був захоронений у києвській церкві Спаса на Берестові. Є версія, що Довгорукого отруїли на банкеті у боярина Петрила.

Занепад Київської Русі

Спочатку Русь була ще селянською. Міст ще було небагато. Та й міста того часу багато чим відрізнялися від сучасних - майже всі будинки були з дерева, кам’яні будівлі тоді ще були рідкістю.
Князі, що постійно воювали між собою, були повними володарями своїх земель. У кожній землі княжив свій рід.
Кожний князь мав свою дружину - невеличкий загін воїнів (дружинників), з яких, до речі, пізніше з’явилися на Русі бояре.
Серед княжих дружинників виділялися княжі тіуни - керівники господарством. Особливе місце займали так звані “конячі тіуни”, які відповідали за княжих коней (нагадаємо, що це на той час був єдиний вид транспорту!).
Головним хазяйством князя була його земля, яку обробляли хлібороби, або як їх тоді називали “смерди”. Смерди не мали своєї землі, але в них було якесь невеличке господарство.
“Закупи” - інші залежні люди - не мали нічого, навіть плугами та боронами вони користувалися княжими.
“Холопи” - раби - були повною власністю хазяїна. Їх на Русі було менше, аніж смердів і найчастіше ними ставали діти тих же “холопів”. Але інколи і вільні люди, не маючи грошей на життя, змушені були продавати себе у рабство.
У кожного князя були свої наближені люди: кухарі, конюхи, ремісники. Був також так званий “дядько” - вихователь княжих синів (або як його називали - “годувальник”).
Відношення до жінок на Русі було своєрідним. Так, якщо у сім’ї народжувалася дівчина, і її нема було чим кормити, не вважалося гріхом її вбити (хлопців вбивати заборонялося). Іноді разом з померлим знатним чоловіком хоронили і його жінку (“жону”), яку, звичайно, спочатку вбивали, після чого влаштовували пишний похорон.
Суперечні питання на Русі на той час вирішувалися згідно з так званою “Руською правдою” - кодексом законів давньоруської держави 11-12 століть.
Так, за вбивство княжого тіуна налагався штраф у 80 гривень, а за вбивство смерда або холопа - 5 гривень.
У особливих випадках використовувався так званий “божий суд”, який полягав у тому, що звинуваченого примушували брати у руки розпечене залізо, після чого за характером опіків визначали його провину.
Велике значення мали показання “послухів” - свідків, за словесними свідченнями яких розшукували злодіїв.
На той час у великій пошані були купці, особливо так звані “гості”, що торгували з іншими країнами. Але якщо купець разорювався, його майно распродавалося.
З часом міст на Русі ставало все більше. Як і у Європі, кожне місто прагнуло до незалежності. І якщо раніше Київ був центром політичного та економічного життя країни, то з середини 12 століття з ним стали супернічати такі міста, як Новгород, Смоленськ, Полоцьк, Галич, Володимир-на-Клязьмі.
Князі, що правили у тих чи інших землях, також прагнули до самостійності. Виріс вплив бояр, які були зацікавленні у одержанні власного прибутку.
Водночас, виникла проблема княжого “престолонаслідування”, яка полягало ось у чому.
Якщо раніше на Русі княжий престол передавався від старшого сина до молодшого, і лише після смерті останнього з представників старшого покоління - від сина старшого брата до сина наступного за старшинством, то вже наприкінці 11 століття деякі князі почали відстоювати інший принцип передачі престолу - від батька до сина.
Всі ці обставини разом привели до виникнення великих і малих війн між князями і внаслідок цього, до зменшення значення Києва як столиці давньої Русі, а згодом - у зв’язку з навалою Золотої Орди 1240 року, що знищило населення Києва, і до краху Київської Русі як єдиної держави.
Але перед тим були ще події 1169 року, про які мова піде у наступній розповіді.

Андрій Боголюбський

У 12 столітті Київська Русь розпалася на окремі держави, найбільшими з яких були Київське, Волинське, Чернігово-Северське, Галицьке, Смоленське, Новгородське та Ростово-Суздальське.
Ось у Ростово-Суздальському князівстві і став княжити з 1157 року син Юрія Довгорукого та половецької княжни Андрій Боголюбський, який своє прізвище одержав за назвою селища Боголюбово, де найчастіше жив.
Більше за все мріяв Андрій покорити Київ - “матір міст руських”.
І у 1169 році домігся таки свого - взяв Київ.
Два дні суздальські воїни грабували та палили місто мрії свого князя, після чого Боголюбський з дружиною повернувся до себе у Ростово-Суздаль і став там собі княжити далі.
Ось ще така була історія...

Україна та українці

На цьому ми закінчуємо свою розповідь про Київську Русь.
Але перед тим, як завершити цю главу, згадаймо ще коротко подальшу історію України.
А також, звідки взялися ці назви - "Україна" та "українці".
Ну от. Розпочнемо з історії цих земель.
Вперше вони – у 1203 році - були об’єднані галицько-волинським князем Романом, який завдав поразку всім своїм суперникам і заволодів Києвом.
До речі, Роман захопив тоді майже всі українські князівства (крім Чернігівського): Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське.
Але недовго проіснувала ця, нова, держава.
Намагаючись захопити ще й інші землі, йдучи польськими землями, Роман потрапив у засідку й загинув, після чого це нове територіальне об’єднання розпалося.
У 1350-1360-х роках виникло Велике князівство Литовське – найбільше, до речі, на той час у Європі, що було заснувано литовським князем Альгердасом (Ольгердом).
(До речі, у 1363 році Альгердас завдав нищівну поразку військам Золотої Орди і захопив майже всі ті землі, що входять у склад нинішньої України).
Одночасно, інша частина українських земель (зокрема, Галичина) була захоплена Польщею.
З часом – внаслідок входження великого князівства Литовського у склад Польщі – майже вся територія нинішньої України виявилася у складі Речі Посполитої (так з 1569 року почала називатися об’єднана Польща).
У середині 17 століття, через визвольну боротьбу Богдана Хмельницького (про це ми ще розповімо) українські землі виявилися поділеними між Московською державою (тут була теріторія лівобережної України) та Польщею (у складі якої знаходилася правобережна Україна).
Згодом й сама Польща була поділена між Прусією, Австрією та Росією.
Тож, зрозуміло, що й українські землі ще більше роздробилися.
Об’єдналася вся ця територія лише у 1939 році, коли СРСР захопив Західну Україну та Західну Білорусію (про це мова зайде значно пізніше).
Ну, й нарешті, незалежною наша країна стала вже зовсім недавно – 24 серпня 1991 року.
Так, якщо коротко розповідати, виглядає історія України.
Що ж до назв, то треба сказати, що спочатку терміном "україна" (окраїна)- називали окраїнні землі Русі. А "українами" (мешканцями окраїн) - тих, хто жив на цих окраїнах.
Так було у часи Київської Русі, коли українами були навіть поляки, що жили біля кордонів Галицько-Волинського князівства (їх, до речі, називали так - "ляхи україняни").
Так само було і за часи Московського князівства, для якого всі мешканці окраїн також були українами. Наприклад, документи Російської держави 16 століття "украйнами" називають мешканців Тули, Литви, Рязані, а також німців і татар.
Саме ж слово "українець" як визначення цілої нації з'явилося у 18-19 століттях (до цього часу всі східні слов'яни називали себе руськими).
Теріторія ж українська одержала свою назву "Україна" у 17-18 століттях.
Але лише у 19 столітті при згадці про Україну замість раніше вживаного терміну "малороський" почав вживатися термін "український".
Ну, от і все.
Але історія наша продовжується, і наступні наші розповіді вас чекають через декілька сторінок.
Але перед тим, як розпрощатися з Руссю, ви ще можете ще подивитися, на які ж окремі країни-частини вона розпалася.
А коли прочитаєте, приєднутеся до нас у наступній главі, яка почне розповідати про…
Втім, самі скоро побачите.

Самостійні країни 12-13 століть - частини колишньої Київської Русі

Давньоруська держава

Давньоруська держава виникла у Східній Європі у останню чверть 9 століття внаслідок об'єднання двох головних центрів східних слов'ян - Новгорода і Києва.
У 882 році князь Олег захопив Київ і зробив його столицею держави.
У 988-989 роках Володимир I Святославич зробив християнство державною релігією.
Правління Ярослава Мудрого (1019-54 рр.) стало періодом найбільшого розквіту держави.
У другій половині 11 століття княжі усобиці та набіги половців привели до його ослаблення.
Спроби зберегти єдність Давньоруської держави були розпочаті князем Володимиром II Мономахом (правив у 1113-1125 роках) та його сином Мстиславом (правив у 1125-32 роках).
У другій чверті 12 століття держава розпалася на самостійні князівства, Новгородську та Псковську республіки.

Володимиро-Суздальське князівство

Володимиро-Суздальське князівство було найбільшим серед держав Північно-Східної Русі.
З 10 століття до середини 12 століття це ще було Ростово-Суздальское князівство, яке знаходилося у складі Київської Русі.
Столицями князівства на той час були спочатку міста Ростов, потім - Суздаль.
З 1157 року воно перетворилося на велике князівство зі столицею - містом Володимир на Клязьмі.
У 1238 році Володимиро-Суздальське князівство було спустошене монголо-татарами.
У 13-14 столітті титул Володимирського великого князя вважався головним у Північно-Східній Русі.
Пізніше землі Владимиро-Суздальского князівства ввійшли до складу Російської держави.

Галицько-Волинське князівство

Це князівство знаходилося на території Галицької та Волинської земель.
Спочатку столицею князівства було місто Галич, потім ним стало місто Львів.
Князівство було утворене у 1199 році князем Романом Мстиславичем.
У період своєї найбільшої могутності (1230-1250-ті роки), за князя Даниила Романовича Галицького, у склад його ввійшли також землі Київського та Турово-Пинського князівств, Берестейська та Люблинська землі.
Княізівство боролося з Польщею, Угорщиною, монголо-татарами і користувалося значним впливом у Західній Європі.
У другій половині 14 століття Галицько-Волинське князівство було захоплено Великим князівством Литовським та Польщею.

Новгородська республіка

Новгородська республіка - держава на заході та півночі Русі - проіснувала з 1136 по 1478 роки.
Столицею Новгородської республіки було місто Новгород.
Республікою керували рада бояр та вече, що обирали єпіскопа (потім архієпископа), посадника та тисяцького.
Князів, які найчастіше виконували роль воєначальників, також запрошувало вече.
У 13-15 століттях Новгородська республіка успішно відбила напади шведів та Ливонського ордену.
Внаслідок походів Івана ІІІ Новгородська республіка була приєднана до Російської держави.

Псковська республіка

Псковська республіка - держава на ріках Велика, Нарова та озерах Чудське та Псковське - до середини 13 століття перебувала у складі Новгородської республіки.
У 1348 році Псковська республіка зі своєю столицею - містом Псков - одержала незалежність.
У 13-15 століттях вона відбила напади Ливонского ордену.
У 1510 році Псковська республіка ввійшла в Російську державу.

Рязанське князівство

Рязанське князівство розташовувалося на середині ріки Ока.
До 1129 року воно входило у склад Чернігівського князівства, у 1129 році стало незалежним.
У 1237 році Рязанське князівство було спустошене монголо-татарами.
У другій половині 14 століття вступило у боротьбу з Московським великим князівством. А у 15 столітті потрапило від нього в залежність.
З 1521 року Рязанське князівство ввійшло у склад Російської держави.

Тверське князівство

Розташовувалося це князівство у верхів'ї ріки Волга.
До середини тринадцятого століття воно входило у склад Переяславль-Залеського князівства, у 1247 році одержало незалежність.
Столицею князівства було місто Твер.
Тверське Велике князівство було головним суперником Московському великому князівству в боротьбі за об'єднання Північно-Східної Русі.
У 1485 році воно було переможено Російською державою.

 

Меню

ДАЛІ


  Головна - Вхід - Меню - Зміст - Ви тут

 

© UA.Ромчик

 

 
     

 
Модернизация компьютеров в фатеево ремонт компьютеров солнцево по перово.;Замена кртриджей МФУ ремонт компьютеров в выхино в праздники спецпредложения;Как самому открыть фирму - www.tts.ru. Tv-club один клик до tv-товаров. Звёзды эстрады Отращиваем челку без нервных потрясений Швеция преуспевает в борьбе с трансмиссивными инфекциями, приводящими к бесплодию, хламидийной эпидемией Наушники Beats by dr. dre Mixr HD Цифровые конференц-системы и их разнообразие